Мені здається, відколи війна в Україні почалася, військові професії стали більш популярними серед тих, хто сильно любить свою рідну країну й ідентифікує себе з нею. Війна показала, що треба боротися за свободу і за незалежність, на жаль, навіть у двадцять першому столітті. Можливо, не всі хочуть (або можуть) боротися, але в кожного свій фронт, і більшості українців хочеться підтримувати свою країну через свої роботи: наприклад, навчати української мови, лікувати поранених, допомогти українським молодим людям, хто втік за кордон. Отже, мені здається, що всі професії, якими можна підтримувати Україну стали популярнішими під час війни.
Взагалі, передбачити майбутнє професій досить складно. Багато прогнозів у минулому не були правдивими. Я памʼятаю, що розумні люди сказали, що роботи могли б забрати роботу механіків і будівельників. Але насправді, роботи спростили ці професії, зробили їх безпечнішими і здоровішими. Іронія, це те, що тепер штучний інтелект впливає на роботу тих розумних людей, як ChatGPT точно продемонстрував. Ця технологія може вже легко вирішити креативні й складні завдання без проблеми, і для багато професій, ChatGPT виглядає сильною конкуренцією.
Але все одно, і в Україні і в Німеччині не вистачає різноробочих. Я не знаю про причини за кордоном, але в Німеччині найбільша проблема це факт, що німецька молодь більше не хоче працювати руками, бо навчати в університеті сьогодні здається обовʼязковим. У того, хто не отримав диплом бакалавра чи магістра, немає успіху. Ну, це погано і неправда, бо успішні різноробочи в Німеччині часто отримають більше зарплати, ніж академіки!
У Німеччині також бракує заплати у професії медсестри для людей похилого віку. Зарплата у цьому секторі, як правило, невисока й умови роботи часто погані. Оскільки німці не хочуть працювати в цих професіях, але вони дуже потрібні, незнайомці часто приходять з Польщи, Румунії, Чехії; на щастя, тому що без них, наше суспільство більше не могло б існувати.
Якщо мені було б можна знову обирати свою професію, я не впевнений на сто відсотків, чи я обирав би таку саму. Моя мрія з дититства – бути пілотом за професією. Мрія в мене ще є, і щоразу, коли я кудись літаю, політ нагадує мені про цю загублену можливість. З іншого боку, чесно кажучи, я ж задоволений своїм життям! Проводити час удома з Катею, друзями, сімʼєю мені дуже цінно. Якби сьогодні я працював пілотом, цього часу мені б не вистачило. Отже, мрія це гарна фантазія, але я більш задоволений без ліцензії комерційного пілота!