Минулий раз ми були в Україні на Новий рік 2021–2022, тобто прям перед початком війни. Відтоді ми більше не могли відвідувати батьків Каті. Ми дуже сумували за ними, і після двох років ми були впевненими: нам хочеться нарешті поїхати в Україну на декілька днів, хоча дорога довга і незручна, хоча небезпечно. Отже, нам було дуже радісно, коли батьки Каті погодилися! 🤩
Довга дорога: з Таллінна до Києва автобусом
Взагалі є дві опції, щоб подорожувати від Таллінна до Києва: прямий автобус або політ до Варшави і тоді поїзд до Києва. Але квитки для другої можливості дорожчі, і складніше їх бронювати. Тому ми забронювали квитки на прямий автобус!
Ми поїхали об 11-ій годині 28 грудня. Ми переїхали польсько-український кордон посеред ночі. На щастя, це відбувалося швидко і без проблем, цілий процес зайняв тільки одну годину! 💪 Коротше, подорож була достатньо комфортною, але також довгою: ми лише приїхали на центральний автовокзал Києва о 13-ій 29 грудня.
Батьки Каті зустріли нас на автовокзалі, і яким це було емоційним і щасливим воззʼєднанням! Вони нас провели в їхню нову квартиру, де ми ще не були, ми їли суп з лососем, і тоді ми дрімали… 😴 Здається, що ми дуже втомилися через цю довгу подорож!
30 грудня: Гуляти, їсти, лежати, гуляти
Уранці ми встали пізно, снідали сирники. Я не впевнинй, який мій улюблений український сніданок, сирники або налисники? 🤔 Не важливо, вони обидва пресмачні, я міг би їх снідати щодня!
Потім ми приділили всю нашу увагу королеві квартири: знайомтеся з Льовою! Він наймиліший котик планети. Хоча ми не бачилися вже два роки, він памʼятав нас. 🥰
Любі читачі, будь ласка, знайомтеся: Льова, наймиліший котик світу
Після тисяч обіймів з Льовою ми пішли гуляти околицями. Ми бачили красивий монастир, нові багатоповерхові будинки, сліди і знаки війни. Насправді, враження в Україні зараз різноманітні: звичайне життя і військова небезпека існують паралельно. Великий жаль, що така ситуація стала нормальною в житті українців.
Враження з прогулянки у перший день
Коли ми повернулися додому, чекала на нас одна з найсмачніших страв України: домашній червоний борщ! А, ще краще, сало теж було!! Господи, як я сумував за кухнею Катерининої мами! 😋 Горілку покійного дідуся Каті обовʼязково також пили, щоб святкувати воззʼєднання. 🥂
Що може бути смачнішим після прогулянки на холоді, ніж гарячий борщ? «Нічого» – правильна відповідь.
Увечері ми з батьками пішли у ВДНГ, де відбувалася різдвяна виставка світла. Атмосфера була дуже красивою, з різними цікавими фігурами, навіть «світлова» пщениця була!
Виставка світла «Illuminarium» на ВДНГ на півдні Києва
31 грудня: Новорічна ніч
Останній день 2023 року почався дуже ліниво, ми довго спали і майже нічого не зробили, окрім прогулянки до торгового центру «Магелан», де ми купили продукти. На жаль, ми тільки дісталися з другої спроби, тому що першого разу почалася повітряна тривога за 5 хвилин після виходу з дому, тобто нам треба було швидко повернутися додому.
Але вечір прийшов швидко, і з ним зʼявилася неперевершена вечеря на столі: курка, ікра, картопляне пюре, лосось, гриби, різні салати, ковбаси, салямі, шампанське, горілка… А я впевнений, що я ще забув половину! Дивіться самі на фото і на відео 😍
Наша новорічна вечеря. Смачного!
Більш детально: наша класна вечеря, з якою ми зустріли Новий рік
Оскільки ми вже трошки почуваємося старими людьми (😁), ми звичайно лягаємо спати рано після півночі у Новий рік… Я думаю, що ми цього року були в ліжку десь проти першої, ситі і задоволені!
01 січня: Лінивий початок нового року
Перший день 2024 року почався з класним сніданком. У сімʼї Каті є традиція пекти торт «Пʼяна вишня» на Новий рік, але цього разу ми були надто втомленими і ситими, щоб його ще скуштувати увечері або вночі. Гаразд, що робити? Звичайно, його їсти на сніданок! 😆
Новорічна традиція в сімʼї Каті: неперевершений торт «Пʼяна вишня»
Після цього смачного початку ми з Катею та її батьками пішли на прогулянку, тому що нам треба було рухатися. Як завжди під час візиту в Україну, ми за три дні їли більше, ніж в Естонії за цілий тиждень!
Недалеко від дому розташований великий парк «Феофанія», він дуже красивий навіть взимку, як видно на фото:
Наша прогулянка по парку «Феофанія» біля дому батьків Катерини
Якщо церква на останньому фото виглядає відомою, причина в тому, що вона частина монастря, який ми вже побачили 30 грудня! 😉
Увечері ми просто подивилися якийсь фільм перед сном. І так закінчився перший день у новому році!
02 січня: Екскурсія по магазинах і пивний вечір
Уранці 2 січня ми прокинулися проти 6-ої через повітряну тривогу. Це не був перший раз, але того ранку була страшніша ситуація. Ми з ковдрою сиділи в коридорі і слухали ракети Росії і українського ППО на небі над нами – їх було чутно і ясно. 🙈 Через приблизно дві години нарешті зупинилася тривога, і нам можна було ще трохи спати.
Пізніше ми снідали манку і тоді поїхали в молл «Республіка» на шопінг з мамою Каті. Я шукав зимові чоботи для естонської зими і я успішно знайшов дуже елегантну пару за чудовою ціною! 🤗
Увечері на нас знову чекав багатий стіл: вареники, снеки, салати і різні пива (німець в мені в захваті). Який хороший спосіб завершити день!
Вечір, який підходить німцеві в мені: пиво, мʼясо і різні снеки. Круто!
03 січня: Саша, Влад, Київ і моя перша вишиванка
В останній день ми їхали в центр Києва. Яка це була ностальгія, коли голос в метро попередив: «Обережно, двері зачиняються» 🥹
Наша перша мета в центрі: купити мені вишиванку! До того в мене була вишита футболка, а я нарешті хотів мати свою власну справжню українську сорочку. Ми знайшли красиву блакитну вишиванку в магазині «Сварга», і батьки Каті її мені подарували (зарано) на День народження!
Опісля ми зустрілися з двома друзями Каті – Сашою і Владом. Я майже два роки тому вже познайомився з Сашою і я був радим її знову побачити! ☺️ Влад і я раніше ще не були знайомі, але він дуже хороша людина, і ми спочатку розумілися чудово! Мабуть, це доля… ми випадково одягли такий самий светр і виглядали братами! 😂
Обовʼязковий вигляд, коли в Києві: Червоний корпус національного університету
Ми прогулялися по центру, сніг ішов. Сашу і Влада приємно здивував мій рівень української мови 😊 Майже весь час ми говорили українською, і я вже розумів так багато!
Памʼятник Тарасові Шевченку, на жаль, зараз більше не видно, бо потрібно його захищати від ракетних урядів
Влад знає багато про історію України і Києва, тому він мені пояснив багато цікавих фактів. Особливо ми пішли в Софійський собор, і він міг щось нам розповісти на кожному кроці. Чудовий приватний тур! 🤓
Приватний тур: Влад нам показував Софійський собор і розказував багато цікавих деталей про історію храму і Києва
Найцікавіший в мене спогад – велика ікона, яка насправді є мозаїкою із сотні писанок усіх регіонів країни. 🤯 Неймовірно, дівіться:
Цікава виставка мистецтва відбувалася в Софійському соборі, ось неймовірний витвір: ікона зроблена з сотні писанок
Після невеликої перерви в кавʼярні ми пішли далі до Михайлівської площи. Там розташована виставка із знищеними машинами, танками, вагоном поїзда. Близько на стінах Михайлівського золотоверхого монастиря починається галерея фотографій, яка нагадує про українських воїнів, які загинули внаслідок військових дій Росії. Страшно і сумно, яка довга ця стіна з вшануваннями. Mи пішли на Майдан незалежності, де маленькі прапори нагадують про загиблих українських воїнів. Описати цей жах слів немає.
Маленькі прапори і галерея фотографій нагадують про воїнів, які загинули за Україну. І виставка на Михайлівській площі показує, який страх несе українцям війна Росії.
Тоді ми ще купили сувеніри для родичів і їхали додому. Ми продемонстрували нову вишиванку (мама сильно погодилася, що класний вибір 💪), повечеряли і спакували наші валізи. Це було тяжко, бо ми купили так багато речей, що валізи майже не закривалися! 😂
04 січня: День прощання і дорога назад
Наступного ранку, на жаль, батьки нас уже провели на автовокзал. Час візиту минав неймовірно швидко. 😢
Після сумного прощання автобус виїхав на захід, і ми приїхали на українсько-польський кордон рано увечері. Але тоді нам треба було чекати в автобусі перед кордоном шість годин! 😖 І цілий процес на кордоні ще займав три години. Боже, якими ми були радими, коли нарешті могли їхати далі через Польщу до країн Балтії!
Ми приїхали додому лише ввечері 5 січня, тобто майже після 36 годин в автобусі. Ми вмилися і одразу лягали спати. 😅
Як це, жити під час війни?
Перед тим, як ми подорожували, ми довго і добре думали: Чи така подорож не надто небезпечна? Мені здається, що хвилюватися перед такою подорожжю зрозуміло. Але я цілком радий, що ми їхали.
Перший раз у своєму житті я був у якійсь країні під час війни. Як і я, люди в більшості країн, особливо на заході Європи, лише знають мир. Для нас немислимо, як війна впливає на щоденне життя, на настрій, на сенс безпеки, на людину в цілому. Тепер я більш вдячний, що ми можемо жити в мирі, я його більше не приймаю як належне. Це цінний досвід, і він супроводжуватиме мене через ціле життя.
Водночас ми бачили, як війна змінила життя мільйонів людей в Україні. Кожен щодня намагається жити нормально, ходити на роботу, зустрічатися з друзями, бути веселим, на якусь мить забувати про війну. Але забувати – привілей людей в безпеці. Забувати – не варіант для українців, бо вони щодня бʼються за виживання їхної рідної країни, їхної культури, їхніх дітей. І нам усім обовʼязково треба їх підтримувати до перемоги! 🙏
Хай весь світ про терор, який приносить Росія в Україну, ніколи не забуде. Слава Україні!